Назад

Війна в Україні. Як штучний інтелект допомагає знищувати ворогів?

Команда Molfar публікує переклад статті польського журналіста та відеооператора Marcin Wywał, яку він написав для видання Onet, і опублікував 13 липня 2022 року. З наступного абзацу починається текст статті.  

“Брак боєприпасів, недостатня точність артилерійських ударів, великі витрати і погана повітряна розвідка – ось проблеми української армії. Українські інженери-програмісти вирішили розв’язати всі ці проблеми одним махом. Їхня ідея виявилася смертельною для росіян”

  • Україна є однією зі світових держав-лідерів у сфері програмного забезпечення. 20 % компаній зі списку Топ-500 журналу “Forbes” використовують українське програмне забезпечення.
  • Спільнота з близько тисячі осіб іменитих українських програмістів зайнялася допомогою українській армії.
  • Українські інженери-програмісти різко здешевили безпілотники та боєприпаси до них, а також залучили штучний інтелект для виконання бойових задач.
  • Російські війська зруйнували будинки багатьох програмістів. Вони хочуть помститися, – кажуть мої співрозмовники, говорячи про мотивацію.
  • Одна-дві бомби по тисячі доларів за штуку, кожна з яких може знищити танк вартістю $1m.
  • Росіяни роками готувалися до війни, в якій використовуватимуть безпілотники. За даними розвідки, вони закупили близько 20 тисяч електродвигунів для дронів.
  • Перевага українців у тому, що вони мають багато незалежних систем, які підтримують дрони, на відміну від однієї російської системи.

Кілька тижнів тому я сидів у штабі підрозділу, який займався координацією роботи безпілотників та артилерії. Оператори безпілотника в полі локалізували цілі та передали координати в штаб, а той – в артилерію. Саме тоді почалася найнеприємніша частина всього процесу.

Хоча танки були заблоковані і не могли рухатися, снаряди не влучали в ціль – лягали то на 100 метрів за ціллю, то на 300 метрів до цілі.

Чому? Причин декілька:

  • по-перше, в українців неточні гаубиці, які пам’ятають часи Радянського Союзу. Висококласних гаубиць, таких як британські М777, французькі «Цезарі», польські «Краби» на фронті все ще мало.
  • По-друге, українцям не вистачає навіть звичайних боєприпасів, тому вони рідше стріляють, зменшуючи шанси на влучання.
  • По-третє, висока вартість – точні західні боєприпаси коштують сотень тисяч доларів за постріл – це також впливає на частоту стрільби.
  • При цьому людське око оператора дрона не в змозі розгледіти всі російські машини, заховані під деревами та маскувальними сітками, навіть з великим зумом камери.

Суботнього ранку в одному з українських міст зустрічаю двох молодих людей, які одним махом вирішили всі ці проблеми. Їхня система вже працює в кількох українських підрозділах, у тому числі спеціальних, і має неймовірний успіх. Черга солдатів для цієї системи довша за їхні виробничі потужності.

Перша війна штучного інтелекту

Вони походять із спільноти інженерів програмного забезпечення, тобто software engineering. Україна є світовим лідером в цій галузі. За даними аутсорсингової компанії Daxx, яка надає послуги з розроблення програмного забезпечення, у 2020 році в Україні проживало 200 тисяч програмістів, а фахівці з цієї країни працювали в кожній п'ятій компанії з Топ-500 журналу “Forbes”. Продаж програмного забезпечення складає приблизно 5% надходжень до українського бюджету.

Мої співрозмовники є членами невеликої спільноти, яка налічує близько 1000 осіб по всій Україні. Це вузькоспеціалізовані фахівці. Ці двоє є експертами зі штучного інтелекту. Їхні обличчя та імена не розкриваються. Скажімо, мої співрозмовники – Михайло та Олександр. 

Проблему непідготовленості української армії до правильного використання безпілотників визнали ще на початку війни у ​​2014 році. Тоді Михайло працював над скануванням об’єктів у комерційних цілях. Разом з Олександром вони почали профілювати свою систему для військових потреб, щоб вона сканувала простір з камери дрона в пошуках конкретних об’єктів на землі. «Відтоді ми готувалися до російського вторгнення», — каже Михайло.

Жоден із тисячної спільноти програмістів не є військовим. Всі підтримують армію через громадське волонтерство.

Вони пов’язані з військовою системою «Дельта», яка займається створенням технологічних рішень для боротьби з росіянами.

– Це перша війна, в якій програмне забезпечення відіграє таку велику роль, а штучний інтелект використовується у великих масштабах, – каже Михайло.

У рамках системи «Дельта» спеціалісти кількох ІТ-індустрій виконують завдання, поставлені військовими, будь то створення мобільного додатку для дронів чи створення безпечних з’єднань. Михайло та Олександр відповіли на значно складнішу вимогу.

Вони хочуть помститися

Почалося з того, що їхні родичі та друзі, котрі пішли воювати зі зброєю в руках, повідомляли про проблеми, які можна вирішити лише за допомогою техніки. Вони дуже швидко сигналізували, що головне – шукати ворожу техніку, замасковану під кронами дерев чи маскувальними сітками.

Михайло та Олександр вирішили долучитися до цього ще більше. Вони щодня керують успішними компаніями в Україні та Польщі. Їхня команда з півтора десятка людей перейшла на режим 10% на оплату роботи та 90% на потреби армії. 

– Як і багато людей у ​​нашій галузі, ми розуміємо, що зараз головне не гроші, а перемога у війні. Тому що, якщо переможе росія, наших бізнесів не буде, а ми самі будемо біженцями або мертвими, – каже Михайло.

— Ми – група фахівців, які разом створюють новий технологічний простір для армії. Подібні компанії працюють і в США, тільки за гроші. На початку року уряд США виплатив одній із компаній 250 мільйонів доларів за анотування даних. “Ми так само робили, тільки безкоштовно, – сміється Олександр. – Якщо Кремнієва долина в США була продовженням програмної екосистеми, то в Україні ми переживаємо приквел цієї історії”.

Деякі люди в команді мають особливу мотивацію. 

– Вони родом із Бучі та Ірпеня. Їхні будинки були зруйновані російськими бомбами. Вони хочуть помститися, – каже Олександр.

Вони створили комплексну платформу, яка одним махом вирішить кілька проблем української армії: проблеми з пошуком об’єктів противника, низьку точність і високу ціну на ракети.

Бомба за тисячу доларів знищує танк за мільйон

Вони показують мені фільм на телефоні. Починається з простого на вигляд дрона та коробки з маленькими дрібничками, які на перший погляд схожі на пластикові іграшки.

Однак за мить я бачу дрон, який злітає з однією з цих «іграшок», підвішеною під конструкцією. На наступному кадрі дрон летить над лісом і червоними квадратами позначає заховані під деревами танки противника.

— Географічні координати цих машин автоматично надсилаються в штаб. Пряма передача даних від дрона до оператора в полі та командного складу деінде – це те, чого у нас не було на початку російського вторгнення, – пояснює Михайло. – Око оператора безпілотника теж не в змозі все вловити. Штучний інтелект ніколи не пропустить жодної точки: чи ховається вона під деревами, чи під маскувальними сітками. Щонайбільше, він може показати їх занадто багато. Тоді командир у штабі вирішує, яку точку атакувати.

Коли він це говорить, на відео видно, як «іграшкова» бомба виривається з-під дрона і падає по центру на танк. Над машиною видно спалах вогню, а потім — клуби диму. За мить на інший танк падає ще одна бомба – з тим самим ефектом.

— Один дрон може взяти з собою чотири бомби, – каже Олександр. – Бомба падає з висоти близько 100 м, тому перша атака часто є пробною. Залежно від того, де вибухне перший заряд, дрон уточнює свою позицію та скидає другий. Останній завершує роботу.

Ми дивимося ще один фільм, який показує саме те, що щойно розповів Олександр. На березі якоїсь водойми безпілотник кольорово показує групу військової техніки, яку ледве видно під маскувальними гілками. За деякий час дрон перемикається на зображення в режимі нічного бачення – тепер транспортні засоби видно дуже чітко. Перша пробна бомба вибухає за метр-два від транспортних засобів. Дрон виправляє своє положення, а через 10 секунд скидає ще один, який вибухає посередині між транспортними засобами. Дрон знову перемикається на кольорове зображення, на якому показано попіл від транспортних засобів.

Коли армії платять десятки і сотні тисяч доларів за один точний удар, то безпілотники «Михайло» та «Олександр», залежно від комплектації, коштують від 15 до 20 тисяч доларів. Самі бомби ще дешевші: хвости зі стабілізатором виготовляють на 3D-принтерах, решту – на заводі, але ціна за штуку складає близько 1000 доларів.

– Тож якщо за таку суму можна знищити танк за мільйон доларів, навіть якщо вони знищать один із наших безпілотників, ми відправимо ще 10, і це все одно окупиться, – перераховує Олександр.

Проте безпілотники «Михайло» та «Олександр» рідко стають жертвами російського обстрілу завдяки власній системі навігації без GPS. Один із них щойно повернувся з випробувань у спецназ, який за допомогою своєї системи знищив 10 одиниць бронетехніки різних типів, а заразом і російський командний склад. «Якщо у нього чотири бомби, він може знищити дві ворожі машини за одну місію», — каже Олександр.

Їхній дрон має ще одну важливу перевагу. У той час як артилерія має серйозні проблеми зі знищенням рухомих об’єктів, безпілотник може це зробити досить легко. – Якщо командир вирішить, що об’єкт досить важливий, він однією кнопкою переведе дрон у режим “камікадзе”, – каже Олександр, зазначивши, що ця опція перебуває на стадії розробки.

Їхні дрони також дають час військовим.

 – Якщо на передовій 50 дронів літають лише годину, то люди мають 50 годин фільмів, які потрібно дивитися та ретельно аналізувати, – каже Михайло. – Наші дрони в режимі реального часу, під час передачі командному складу, передають військовим повний звіт про такі відео з позначеними об’єктами для можливих атак.

Олександр впевнений, що тільки зараз українські можливості безпілотників починають зрівнюватися з російськими, і те не в усіх відношеннях. Адже всупереч публікаціям у пресі про недопрацювання російської техніки на початку наступу, росія готувалася до війни роками, у тому числі модернізуючи дрони.

20 тисяч двигунів

– Якщо говорити про безпілотники, то коли почалася війна у 2014 році, ми були в глухому лісі, – каже Михайло. – Але хороша новина полягала в тому, що росіяни знаходились ще глибше. Вони застосовували китайські дрони для комерційного використання, які не мали жодного радіозахисту. Росіяни створили власні дрони на загальнодоступних системах. Але ми знали, що вони будуть готуватися.

І самі підготувалися. Найвідоміший російський розвідувальний безпілотник – Орлан-10. Зазвичай вони літають групами від двох до п’яти машин, кожна з яких виконує різні завдання – від звичайної розвідки, радіоелектронної боротьби до передачі даних, хоча детальна система роботи «Орлану» залишається для українців загадкою. Невідомо, наскільки просунутий – чи, можливо, вже реалізований – проект «Орлан», який передбачає визначення цілей для повітряних або артилерійських ракет за допомогою лазерних променів.

Відомо, що російський безпілотник може підійматися на 6 тисяч метрів і залишатися в повітрі протягом 18 годин.

Oryx Blog, задокументувавши втрати з обох сторін, підрахував, що росіяни втратили понад 60 «Орланів» з початку вторгнення. Питання в тому, скільки з них залишилося в резерві. Офіційні дані повідомляють про 1,5 тисячі штук.

– Свіжі дані української розвідки говорять, що росіяни зібрали 20 тисяч електродвигунів для дронів. Тож виробляти їм можуть довго, – каже Олександр.

Проте додає, що українці вже працюють над захопленими «Орланами». І це може змінити динаміку війни безпілотників.

Російська єдність проти української множинності

– Що стосується дронів, то росіяни мають єдину систему, тоді як громадський рух програмістів в Україні створив багато незалежних систем, які часто працюють за абсолютно різними принципами, використовуючи абсолютно різні протоколи, – каже Олександр.

Яка із систем дає більше шансів перемогти ворога – однотонна російська чи багатопрофільна українська?

– Розвиток російських «орланів» – це питання часу для нас, – наполягає Олександр. — Коли це станеться, ми розпізнаємо їхню систему. Їм буде не так просто розібратися з нами, тому що кожна з громадських груп створила окрему систему для своїх дронів. Виведення із ладу однієї чи двох систем ні до чого не призведе, особливо тому, що вони не знають, які підрозділи яку систему використовують.

Російська система небезпечна, але має низький потенціал розвитку. У свою чергу різні українські команди постійно працюють над удосконаленнями вже запущених систем. Серед них також Михайло, Олександр та їхня команда з понад дюжини людей. Їхній дрон сьогодні здатний брати на борт лише 3 кг вантажу та може пролетіти до 10-15 км.

Зараз працюють над вдосконаленою версією дрона, яка буде літати на відстань до 50 км з вантажем до 20 кг. Тепер він не тільки скидає бомби, а й запускає їх. Цей новий громадський проект також покладається на фінансову підтримку громадян – зараз вони збирають гроші на нову збірку на своєму saker.airforce. Однак малі бойові безпілотники з бомбами не будуть зняті з виробництва. Це машини, які не лише знищують ворога, а й рятують мирних українців на окупованих росіянами територіях.

Часто окупанти встановлюють свої бронемашини в населених пунктах, між житловими будинками. У таких випадках українська артилерія марна, бо знищувала б і власних громадян.

Ось тут і потрібен точний удар зверху. Тут у справу вступають дрони Михайла та Олександра.

© Marcin Wywał, журналіст і відеорепортер

Дата публікації оригінального тексту: 13 липня 2022 р